І мертвим, і живим, і ненарожденним…

Аще кто речетъ, ꙗко люблю Бога, а брата своего ненавидитъ, ложь есть. Соборн. посланіє апостола Іоанна, гл. IV, ст. 20.

I.

І світає, і смеркає,День божий минає,І знову люд потомлений,І все спочиває.Тілько я, мов окаянний,І день і ніч плачуНа розпуттях велелюдних,І ніхто не бачить,І не бачить, і не знає;Оглухли, не чують,Кайданами міняються,Правдою торгують,І Господа зневажають, —Людий запрягаютьВ тяжкі ярма, орють лихо,Лихом засівають...А що вродить? Побачите,Які будуть жни́ва!

Схаменіться, недолюдки,Діти юродиві!Подивіться на рай тихий,На свою Вкраїну;Полюбіте щирим серцемВелику руїну!Розкуйтеся, братайтеся!У чужому краюНе шукайте, не питайтеТого, що немаєІ на небі, а не тількоНа чужому полі...В своїй хаті — своя правда,І сила, і воля!

Нема на світі України,Немає другого Дніпра;А ви прете́ся на чужи́нуШукати доброго добра,Добра святого, волі, волі,Братерства братнього... Найшли,Несли́, несли́ з чужого поля,І в Україну принесли́Великих слів велику силу,Тай більш нічого... Кричите,Що Бог создав вас не на те,Щоб ви неправді покланялись,І хилитесь, як і хилялись,І знову шкуру дере́теЗ братів незрячих, гречкосіїв,І сонця правди дозріватьВ німецькі землі, у чужії,Прете́ся знову. Як-би взятьІ всю мізерію з собою,Дідами крадене добро,Тоді-б зостався сиротоюЗ святими горами Дніпро!

Ох, як би то сталось, щоб ви не вертались,Щоб там і здихали, де ви поросли́!Не плакали-б діти, мати-б не ридала,Не чули-б у Бога вашої хули́;І сонце-б не гріло смердячого гноюНа чистій, широкій, на вольній земли́;І люди-б не знали, що ви за орли́,І не покивали-б на вас головою...

Схаменіться! будьте люде,Бо лихо вам буде:Розкуються незаборомЗаковані люде;Настане суд! ЗаговоритьІ Дніпро, і гори,І потече сто рікамиКров у синє мореДітий ваших... і не будеКому помагати:Одцурається брат братаІ дитини мати;І дим хмарою заступитьСонце перед вами,І на-віки прокленетесьСвоїми синами.Умийтеся! образ БожийБагном не скверніте!Не дуріте дітий ваших,Що вони на світіНа те тілько, щоб панувать;Бо невчене окоЗагляне їм в саму душуГлибоко, глибоко...Дознаються небожата,Чия на вас шкура,Та й засудять, — і премудрихНемудрі одурять.

II.

Як-би ви вчились так, як треба,То й мудрость би була́ своя;А то залізете на небо:»І ми — не ми, і я — не я!І все те бачив, все те знаю:Немає пекла, а-ні раю,Немає й Бога, тілько я,Та куций Німець узловатийА більш нічого...« — »Добре, брате!Що-ж ти таке?« — »Я не знаю —Нехай Німець скаже!«

Оттак то ви навчаєтесьУ чужому краю!Німець скаже: »Ви Моголи«.— »Моголи, Моголи,Золотого ТамерланаОнучата голі!«Німець скаже: »Ви Славяне«.— »Славяне, Славяне;Славних прадідів великихПравнуки погані!«І Колляра читаєтеЗ усієї сили,І Шафарика, і Ганку,І в славянофилиТак і претесь, і всі мовиСлавянського люду,Всі знаєте, а своєїДасть-Біг! — »Колись будемІ по сво́йому глаго́лать,Як Німець покаже,А до того й історіюНам нашу розкаже.Оттоді ми заходимось!«

Добре заходилисьПо німецькому пока́зуТай заговорилиТак, що й Німець не второ́па,Учитель великий,А не то, щоб прості люди.А гвалту! а крику!»І гармонія, і сила,Музика, та й годі!А історія? — ПоемаВольного народу...Що ті Ри́мляне убогі!Чорт-зна що — не Брути!...У нас Брути і КоклесиСлавні, незабуті!...У нас воля виростала,Дніпром умивалась,У голови гори слала,Степом укривалась!«Кровю вона умивалась,А спала на купах,На козацьких вольних трупах,Окрадених трупах!...

Подивіться лишень добре,Прочитайте зноваТую славу, та читайтеОд слова до слова;Не минайте а-ні титла,Ніже тії коми,Все розберіть, та й спитайтеТоді себе: що ми?Чиї діти? яких батьків?Ким, за-що закуті?Та й побачите, що о́сь-щоВаші славні Брути:Раби, підніжки, грязь Москви,Варшавське сміття ваші па́ниЯсновельможнії гетьмани!Чого-ж ви чванитеся, — ви,Сини сердешної Укра́йни?Що добре ходите в ярмі,Ще краще, як діди ходили?!Не чваньтесь: з вас деруть ремінь,А з їх, бувало, й лій топили!

Може чванитесь, що братствоВіру заступило?Що Синопом, ТрапезунтомГалушки варило?Правда ваша: наїдались,А вам тепер вадить,І на Січі мудрий НімецьКартопельку са́дить;А ви її купуєте,Їсте на здоровя,Та славите Запорожжя.А чиєю кровюОтта земля напоєна,Що картоплю родить?Вам байдуже — аби добраБула для горо́ду!А чванитесь, що ми ПольщуКолись завалили!...Правда ваша: Польща впала,Та й вас роздави́ла.

Так ось-як кров свою лили́Батьки за Москву і Варшаву,І нам, синам, передали́Свої кайдани, свою славу!

III.

Доборолась УкраїнаДо са́мого краю:Гірше Ляха свої дітиЇї розпинають;Замість пива — праведнуюКров із ребер точуть, —Просвітити, кажуть, хочутьМатеринські очіСовременними огнями,Повести за віком,За Німцями недоріку,Сліпую каліку.Добре! Ведіть, показуйте!Нехай стара матиНавчається, як дітий тихНових доглядати!Показуйте! За науку —Не торгуйтесь! будеМатеринська добра плата:Розпадеться лудаНа очах ваших неситих;Побачите славу,Живу славу дідів своїхІ батьків лукавих!...

Учітеся, брати мої!Думайте, читайте,І чужому научайтесь, —Свого не цурайтесь:Бо хто матір забуває,Того Бог карає,Чужі люде цураються,В хату не пускають,Свої діти, як чужії,І немає зломуНа всій землі безконечнійВеселого дому.

Я ридаю, як згадаюДіла незабутіДідів наших: тяжкі діла!Як-би їх забути,Я оддав би веселогоВіку половину...

Оттака-то наша слава,Слава України!...Оттак і ви прочитайте,Щоб не сонним снилисьВсі неправди, щоб розкрилисьВисокі могилиПеред вашими очима,Щоб ви розпиталиМучеників: кого, коли,Й за-що розпинали?...

Обніміте-ж, брати мої,Найменшого брата, —Нехай мати усміхнеться,Заплакана мати!Благословіть дітий своїхТвердими руками,І обмитих поцілуйтеВольними устами!І забудеться срамотняДавняя година,І оживе добра слава,Слава України,І світ ясний, невечерній,Новий засіяє...Обніміться-ж, брати́ мої,Молю вас, благаю!