Давидові псалми

I.

Блаженний муж на лукавуНе вступає раду,І не стане на путь злого,І з лютим не сяде;А в законі ГосподньомуСерце його й воляНавчається; і стане він,Як на добрім полі,Над водою посажене,Древо; зеленіє,Плодом вкрите: так і муж тойВ добрі своїм спіє.А лукавих, нечестивих,І слід пропадає;Як той попіл над землеюВітер розмахає.І не встануть з праведнимиЗлії з домовини;Діла добрих обновляться,Діла злих загинуть.

XII.

Чи ти мене, Боже милий,На-вік забуваєш?Одвертаєш лице своє,Мене покидаєш?Доки буду мучить душуІ серцем боліти?Доки буде ворог лютийНа мене дивитисьІ сміятись? Спаси мене,Спаси мою душу,Да не скаже хитрий ворог:»Я його подужав!«І всі злії посміються,Як упаду в руки,В руки вражі. Спаси менеОд лютої муки,Спаси мене! Помолю́сяІ воспою зновуТвої блага чистим серцем,Псалмом тихим, но́вим.

XLIII.

Боже! Нашими ушимаЧули Твою славу.І діди нам розказуютьПро давні кровавіТії лі́та, як рукоюТвердою своєюРозвязав Ти наші рукиІ покрив землеюТрупи во́рожі, і силуТвою возхвалилиТвої люди і в покої,В добрі одпочили,Сла́вя Господа. А ниніПокрив-єси знову.Срамотою свої люди,І вороги но́віРозкрадають, як овець, насІ жеруть... Без платиІ без ці́ни оддав-єсиВорогам проклятим;Покинув нас на сміх людям,В наругу сусідам,Покинув нас, яко в притчуНерозумним людям.І кивають, сміючи́ся,На нас голова́ми;І всякий день перед нами —Стид наш перед нами.Окрадені, замучені,В путах уміраєм,Не молимось чужим богам,А Тебе благаєм:Поможи нам, ізбави́ насВражої наруги!Поборов Ти першу силу,Побори і другу,Ще лютійшу. Встань же, Боже —Вскую будеш спати,Од сліз наших одвертатись,Скорби забувати?Смирилася душа наша,Тяжко жить в оковах!Встань же, Боже, — поможи нам,Встань на ката знову!

LII.

Пребезумний в серці скаже,Що Бога немає,В беззаконії мерзіє,Не творить благая.А Бог дивиться: чи є щеВзискающий Бога?Нема добре творящого,Нема ні одного!Коли вони, неситіїГріхами, дознають?Їдять люди замість хліба,Бога не згадають.Там бояться, лякаються,Де страху й не буде, —Так самі себе боятьсяЛукавії люде.Хто-ж пошле нам спасеніє,Верне добру долю?Колись Бог нам верне волю,Розібє неволю.

Восхвалимо Тебе, Боже,Хваленієм всяким;Возрадується ІзраїльІ святий Іаков.

LIII.

Боже! Спаси, суди менеТи по своїй волі!Молю́сь, Господи, внуши́ їмУст моїх глаголи!Бо на душу мою всталиСильнії чужії,Не зрять Бога над собою,Не знають, що діють.А Бог мені помогає,Мене заступає,І їм правдою своєюВертає їх злая.

Помолю́ся Господе́віСерцем одиноким,І на злих моїх поглянуНезлим моїм оком.

LXXXI.

Між царями й судіямиНа раді великійСтав земни́х владик судитиНебесний Владика.

»Доко́лі бу́дете стяжатиІ кров невинну розливатьЛюдий убогих, а багатимСудо́м лукавим помагать?Вдові убогій поможіте,Не осудіте сироти,І виведіть із тісноти́На волю тихих, заступітеОд рук неситих!« — Не хотятьПознать, розбити тьму неволі, —І всує — Господа глаголи,І всує плачеться земля.

Царі, раби — одна́ковіСини перед Богом;І ви вмрете, як і князь вашІ ваш раб убогий.

Встань же, Боже, суди землюІ судей лукавих!На всім світі Твоя правдаІ воля і слава.

XCIII.

Господь Бог лихих карає, —Душа моя знає.Встань же, Боже! Твою славуГордий зневажає.Вознесися над землеюВисоко-високо,Закрий славою своєюСліпе, горде око.Доки, Господи, лукавіХваляться, доколіНеправдою? Твої людиВо тьмі і в неволіЗакували, добро ТвоєКровю затопили,Зарізали прохожого,Вдову задавилиІ сказали: »Не зрить Господь,Ні-же теє знає«.Умудрітеся, немудрі!Хто світ оглядає,Той і серце ваше знаєІ думи лукаві.Дивітеся ділам Його,Його вічній славі!

Благо тому, кого ГосподьКарає між нами, —Не допуска, поки зломуІзриється яма.

Господь любить свої люди,Любить, не оставить,Дожидає, поки правдаПеред ними стане.

Хто-б спас мене од лукавихІ діющих злая?Як-би не Бог поміг мені,То душа-б живаяВо тьмі ада потонула,Прокляла́сь на світі.

Ти, Господи, помагаєшПо землі ходити,Ти радуєш мою душуІ серце врачуєш;І пребуде Твоя воляІ труд Твій не всує.Вловять душу праведничу,Кров добру осудять.

Мені Господь приста́нище,Заступником буде,І воздасть їм за діла їхКроваві, лукаві,Погубить їх, і їх славаСтане їм в неславу.

CXXXII.

Чи є що краще, лучше в світі,Як у-купі жити,З братом добрим добро певнеПожить, не ділити?Яко міро добровоннеЗ голови честно́їНа бороду АаронюСпадає росо́ю,На гаптовані ометиРизи дорогої;Або ро́си ЄрмонськіїНа святії гориВисокії СіонськіїСпадають і творятьДобро тварям земнородним,І землі, і людям, —Оттак братів благих своїхГоспо́дь не забуде.Воцариться в дому тихім,В семї тій великій,І пошле їм добру долюОд віка до віка.

CXXXVI.

На ріка́х круг Вавило́на,Під ве́рбами в полі,Сиділи ми і плакалиВ далекій неволі,І на вербах повішалиОргани глухії,І нам стали сміятисяЕдомляни злії:»Роскажіть нам пісню вашу:Може й ми заплачем;Або нашу заспівайте,Невольники наші!«— »Якої-ж ми заспіваємНа чужому полі?Не співають веселоїВ далекій неволі.І коли тебе забуду,Ієрусалиме,Забвен буду, покинутий,Рабом на чужині!І язик мій оніміє,Висохне лукавий,Як забуду помянутиТебе, наша славо!І Госпо́дь наш вас помя́не,Едомськії діти,Як кричали ви: »Руйнуйте,Руйнуйте, палітеСіон святий!« ВавилоняДщере окаянна!Блаженний той, хто запла́титьЗа твої кайдани!Блажен, блажен! Тебе, злая,В радості застанеІ розібє дітий твоїхО холодний камінь!

CXLIX.

Псалом но́вий ГосподевіІ но́вую славуВоспоє́м честни́м собором,Серцем нелукавим!Во псалтирі і тимпаніВоспоєм благая,Яко Бог кара́ неправих,Правим помагає.Преподобнії во славіІ на тихих ложахРадуються, славосло́влять,Хвалять і́мя Боже;І мечі в руках їх добрі,Гострі обоюду,На отмщеніє неправдиІ в науку людям.Окують царей неситихВ залізнії пута,І їх, славних, оковамиРу́чними окрутять,І осудять неправеднихСудо́м своїм правим,І во віки стане слава,Преподобним слава!