Ходім відсіль, де радощів немає…
Олександр Олесь Ходім відсіль, де радощів немає,Де все конає в щемках зла…Ходім туди, де хвилями гуляєЗелено-срібна ковила.
Ходім туди, де явори високіНад воду гнуться з берегів,Де комишам сичать осокиСеред заквітчаних лугів.
Ходім туди, де пишний дуб з вербоюНе розлучаютсья й на мить…Де ясень з ніжною журбоюСтрункій березі щось шумить.
Ходім туди, де роси, як перлинки,Для хмар легких збіра туман,Де вьються й стелються барвінкиІ обгортають рути стан.
Ходім туди, де співи соловйовіЛітають в сяєві ночей,Де вьянуть трави смарагдові,З квіток не зводючи очей.
Ходім туди, де ніч ясна і ніжнаНа зустріч вечеру іде,Де вся земля, як рай, роскішнаПахтить, кохає і цвіте.
Ходім відсіль, біжім з ції пустелі,Тут тільки камені одні,А там луги, поля веселі,Ясні озера і гаї!
1905 р.
Видання 1919 року
Текст за виданням: З журбою радість обнялась…, Київ ; Відень: Дніпросоюз, 1919. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.