Іван Підкова

(В. І. Штернбергу.)

I.

Було́ колись в Україні —Ревіли гармати;Було колись — ЗапорожціВміли панувати!Панували, добувалиІ славу, і волю, —Минулося, осталисяМогили по полю!Високії ті могили,Де лягло спочитиКозацькеє біле тіло,В китайку повите.Високії ті могилиЧорніють, як гори,Та про волю нишком в поліЗ вітрами говорять.Свідок слави, діді́вщиниЗ вітром розмовляє,А внук косу несе в росу,За ними співає.

Було колись — в УкраїніЛихо танцювало,Журба в шинку мед-горілкуПоставцем кружала.Було колись добре житиНа тій Україні...А згадаймо! може, серцеХоч трохи спочине.

II.

Чорна хмара з-за Лима́нуНебо, сонце криє;Синє море звірюкоюТо стогне, то виє,Дніпра гирло затопило.»А ну-те, хлопята,На байдаки! Море грає,Ходім погуляти!«

Висипали Запорожці,Лиман човни вкрили.»Грай же, море!« — заспівали,Запінились хвилі.Кругом хвилі, як ті гори:Ні землі, ні неба.Серце мліє, а козакамТого тілько й треба.Пливуть собі та співають;Рибалка літає,А попе́реду ота́манВеде, куди знає.Похожає вздовж байдака,Гасне люлька в роті:Поглядає сюди-туди,Де-то буть роботі?Закрутивши чорні уси,За ухо чуприну,Підняв шапку — човни стали.»Нехай ворог гине!Не в Синопу, отамани,Панове-молодці,А у Царград, до султанаПоїдемо в гості!«— »Добре, батьку отамане!«Кругом заревіло.»Спасибі вам!«Надів шапку.Знову закипілоСинє море. Вздовж байдакаЗнову похожаєПан отаман, та на хвилюМовчки поглядає.