І золотої й дорогої…

І золотої й дорогоїМені, щоб знали ви, не жальМоєї долі молодої.А иноді така печальОступить душу — аж заплачу!А ще до-того, як побачуМалого хлопчика в селі:Мов одірвалось од гіллі,Одно-однісеньке під тиномСидить собі в старій ряднині...Мені здається, що се я,Що це-ж та молодість моя.Мені здається, що ніколиВоно не бачитиме волі,Святої воленьки! Що такДаремне, марне пролетятьЙого найкращії літа́;Що він не знатиме, де дітисьНа сім широкім вольнім світі,І піде в на́йми, і колись,Щоб він не плакав, не журивсь,Щоб він де-небудь прихиливсь, —То оддадуть у москалі...