І прийде час

I

І прийде час, коли твої учинкиОбернуться й повстануть проти тебе;Як вояки, зберуться навкруги́І зброєю грозитимуть тобі,Нагому й безборонному.А потімПосходяться ще вчинки-фарисеїІ відчитають лживі обіця́нки,І вимагатимуть, щоб спо́внив ти їх;І прийдуть ще повії по заплату.

Ти всіх приймеш без слова. Тільки станешІ вислухаєш кпин, погроз і ла́йок,І сповнишся гірко́тою страшною,І, очі звівши, скажеш: — Боже, де Ти, де Ти?І на той жаль бездонний Світло скаже: — Тут.І на той смуток Світло загориться,

І юрби вчинків, з'єднані у Світлі,Закаменіють, збліднуть, відійду́ть,І врешті будеш ти із Світлом сам на сам,Чого був спра́гнений ти все життя…

Лишень, відходячи, зупиняться два вчинки,

Найліпший і найгірший, озирнуться й скажуть:

— „Так, це була людина“, — й відійдуть, обнявшись.

II

О, вийти б несподівано з неволіТілесности — на простір, виднокруг,І буть як вітер і як день у полі…Радіймо, серце, — ось приходить Друг,Той Друг, що ла́гідний, що — в брамі, на сторожіДо світла іншого, де інші квіти Божі.

III

Пребудь в мені! Все ближче ночі тіньІ тьма — густіша. Боже, в далечіньВідходять бла́та й сили помічні, —Безпомічному поможи мені!Наш день малий, він швидко проплива.І втихне сміх, і слав минуть слова, —Нехай же змінні загаса́ють дні,Ти, що — незмінний, о пребудь в мені.Молю Тебе! Не будь лишень на мить,А, як до учнів, злинь, щоб говорить.Як лагода, як визвіл заясній,Не проминай, — зостань в душі моїй!З'явись і сповнись мною! БорониВід страху жить, від труду, що як сни, —Хто ж, як не Ти, підпора й провідник,Що в сонце й бурю ве́стиме повік?Свій хрест подай, як звідси буду йти,Шлях освіти, верхівлі освіти,Де рай цвіте, а не чуття земні.Життя чи смерть, — а Ти пребудь в мені.