І досі сниться: під горою…
Тарас Шевченко · 1850 І досі сниться: під горою,Між вербами, та над водоюБіленька хаточка; сидить,Неначе й досі сивий дідКоло хатиночки і бавитьХорошеє та кучерявеСвоє маленькеє внуча.І досі сниться: вийшла з хатиВеселая смію́чись мати,Цілує діда і дитя —Аж тричі ве́село цілує,Прийма на руки і годує,І спать несе. А дід сидитьІ усміхається, і з-тихаПромовить нишком: »Де-ж те лихо?Печа́лі тії, вороги?«І нищечком старий читаєПерехрестившись »Отче-наш«.Крізь верби сонечко сіяєІ тихо гасне... День погас, —І все почило. Сивий в хатуІ сам пішов опочивати.
Видання [бл. 1920] року
Текст за виданням: Кобзарь, Київ — Ляйпціґ: Українська накладня. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Internet Archive.