Галаган

„Мамо, мамо! — кличе Йван.Хлопчик може шести літ, —Подивіть ся, подивіть,Маю дзіньо, галаган!“

— „Деж ти, синку, теє взяв?Чом ти, синку так дрижиш?Боже, босий десь бував,Босий по снігу біжиш!“

„То міні паничик дав…Я з ним бігав по снігах:Я босоніж, а він мавЧеревички на ногах.

„Як мя зловиш, дзіньо дам! —Так він мовив, тай побіг.Я… дігнав єго… ма… мам…“— „Синку, синку, що тобі?“

Зсинів наче боз Іван,Зціпив зуби, одубів,З ручки випав галаган —Впав на землю і зомлів.

А за тиждень в неділюПлаче мати — пропало!Пройшла коса по зілю,Бідне зілє зівяло.

В труні тихо спить Іван,Не бажає більше нич:В ручці має галаганТой, що дав єму панич.

1881.