Дитинство Святослава

Тихо лине рік за роком,Підростає Святослав,Вже він має лук і стріли,Вже й меча собі придбав.

З лопухами він воює,Тяжко нищить будяки,Горобці його боятьсяІ жахаються шпаки.

У свойому товариствіВін давно за ватажка,Хай хтонебудь не поцілитьВ саму шию будяка, —

Одбере меча і лукаІ не візьме на війну:Хай, мовляв, ще дома вчитьсяБоронити сторону.

Прибіжить на стайню часом,На коня і в степ летить,Не натішиться вояцтво —Серце матері тремтить.