Юнацтво Святослава

Непомітно линуть рокиСеред ігрищ і забав,Непомітно в товариствіВиростав і Святослав.

Ось і парубком стає він,Кремезний, міцний, як дуб,Сині очи, чорні брови,Над чолом козацький чуб.

Скрізь і завжди він з вояцтвом,Разом всі їдять і пють.Сплять — вкриваються вітрами,Сідла в голови кладуть.

Не беруть в поход з собоюНі майна, ні казанів:Є цього добра багатоІ в сусідів — ворогів.

А в боях, крівавих січахВсюди перший Святослав,Першим він ставав до боюІ останнім бій кінчав.

Був він чесний, справжній лицарІ коли на бій ішов,Посилав гонців, щоб ворогДо змагання був готов.

Посилав гонців сказати —Скільки в його війська єсть,І що буде до останкуБоронити волю й честь.

І здобув він скрізь пошануІ в чужих і у своїх…І боялись СвятославаГрек, Хозарин й Печеніг.