Душа безсмертна! Жить віковічно їй…

Душа безсмертна! Жить віковічно їй!Жорстока думка, дика фантазія,Льойолі гідна й Торквемади!Серце холоне і тьмиться розум!

Носити вічно в серці лице твоєІ знать, що з другим звязана вічно ти,І бачить з ним тебе й томитись —Ох, навіть рай мені пеклом стане!

Творця хвалити? За що хвалить його?Що в моїм серці сей розпалив вогоньІ в насміх призначив розлуку?Рай показав і затріснув браму!

Та Пану Богу я не хочу блюзнить,Бо пощо вірних щирі чуття дразнить?Мов актор той мечем махатиНа паперовії страхопуди?

Я не романтик. Мітольоґічний димДавно розвіявсь із голови мені;Мене не тішать, ані страшатьПривиди да́вньої віри млисті

Бо щож є Дух той? Сам чоловік йогоСоздав з нічого, в кождій порі й земліДав йому свою подобу,Сам собі пана й тирана творить.

Одно лиш вічне без початку й кінця,Живе і сильне, — се є матерія:Один атом її тривкійший,Ніж всі боги, всі Астарти й Ягве.

Безмірне море, що заповня простір,А в тому морі вир повстає сям-там —Се планетарная система —Вир той бурить, і клекоче, й бється.

В тім вирі хвилі — сонце, планети є,В них міліярди бомблів дрібних кишать,А в кождім бомблі щось там мріє,Міниться, піниться, пок' не присне.

Се наші мрії, се наша свідомістьДрібненький бомблик в вирі матерії.Та бомблі згинуть, вир утихне,Щоб закрутиться знов десь инде.

Безцільно, вічно круговорот отсейІде і йтиме; сонця, планет рядиІ інфузорії дрібненькі,Всьому однакова тут дорога.

Лише маленькі бомблики людськії,Що в них частинка виру відбилася,Міркують, мучаться, бажаютьВічности море вмістити в собі…