Думка
Тарас Шевченко · 1838 На-що мені чорні брови?На-що карі очі?На-що літа молодії,Веселі, дівочі?Літа мої молодіїМарно пропадають,Очі плачуть, чорні бровиОд вітру линяють.Серце вяне, нудить світом,Як пташка без волі.На-що-ж мені краса моя,Коли нема долі?Тяжко мені сиротоюНа сім світі жити:Свої люди — як чужії,Ні з ким говорити;Нема кому розпитати,Чого плачуть очі?Нема кому розказати,Чого серце хоче.Чого серце, як голубка,День і ніч воркує?Ніхто його не питає,Не знає, не чує;Чужі люди не спитають —Та й на-що питати?Нехай плаче сиротина,Нехай літа тратить!Плач же, серце, плачте, очі,Поки не заснули,Голосніще, жалібніще,Щоб вітри почули,Щоб понесли буйнесенькіЗа синєє море —Чорнявому, зрадливомуНа лютеє горе!
Видання [бл. 1920] року
Текст за виданням: Кобзарь, Київ — Ляйпціґ: Українська накладня. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Internet Archive.