Човен

Хвиля радісно плюскоче та лестить ся до човна́,Мов дитя цікава шепче і розпитує вона:„Хто ти, човне? Що ти, човне? Відки і куди пливеш?„І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш?“

А повзе ліниво чо́вен і воркоче і бурчить:„Відки взяв ся я — не знаю: чим прийде ся закінчитьБіг мій вічний — тож не знаю. Хвиля носить, буря рве,Скали грозять, надять-просять к собі береги мене.

„Хвилі, то житє, то гріб мій, пестощі і смерть моя;По над власним гробом вічно ховзаюсь трівожно я.Поти лиш живу правдиво, поки гріб той підомнов:Вітер гонить, хвиля ломить — і я вже на дно пішов.

„Щож тут думать, що тужити, що питати ся про ціль?Нині жити, завтра гнити, — нині страх, а завтра біль.Кажуть, що природа-мати нас держить, як йій там тре,А вкінці мене цілого знов для себе відбере.

„Щож тут думати? Тримає, то тримає, а візьме,То візьме — ні в сім, ні в тому не питатиме мене.Непогідний, несвобідний день мій, вік мій: жий чи гиньВсе одно! Шукати ціли? Вік борись, плисти не кинь!“

Хвиля весело плюскоче та лестить ся до човна́,Ніжна мов дитина шепче і пришіптує вона:„Човне-брате, втіх шукати серед смерти, верх могил —Сеж не горе! Глянь на море, кілько тут несесь вітрил!

„Не один втонув тут човен, та не кождий же втонув;Хоч би й девять не вернуло, то десятий повернувІ дійшов же до пристані. Та ніде той не дійде,Хто не має ціли. Човне, як пливеш, то знайже, де!

„Таж не все бурхає море, тихеє бува частійш.Таж і в бурю не всі човни гинуть — тим ся ти потіш!А хто знає, може в бурю іменно спасеш ся ти?Може іменно тобі ся вдасть до ціли доплисти!“Стрий 13 іюня 1880.