Буркутські станси

I

Кожда кичера в млї,Кождий плай закуривсь —Що за мла на твойому чолї?Ти чого, брате мій, зажуривсь?

Як потік клекотить!Як гуде Черемош!Щось таємнеє душу гнїтить,Якихсь дум обігнать ся не мож.

Щось таке, мов докірНад душею гука,Мов та каня, що в млї поверх гірСумно скиглить і дощ наклика.

II

Дївчино, моя ти рибчино,Дївчино, коханє моє,Ти мого стражданя причино,Скарбнице, що щастє дає!

Обоє підемо, обоєВ далеку мандрівку житя.Нїчого не страшно з тобою,Бо ти чудодїйне дитя.

Ти стрілиш очима — і гореРозвієсь мов мла на версї;Всьміхнеш ся — й розбурхане мореПоклонить ся твоїй красї.

III

Ользї С.

Найгарнїйша для насЗаграничная квітка;Найлюбійше лице,Що стрічаєть ся зрідка.

Найчистїйша сльозаПричарована штукою;Найвірнїйша любовУсьвяче́на розлукою.

IV

О, розстроєна скрипка, розстроєна!Стілько рук нетямущих, бруднихДоторкало ся струн чарівних, —І вона їх розстроєм напоєна.

Ріже вухо страшними акордами,У тонац'ї нїяк не встоїть…Де ти, майстре, щоб вмів настроїть,Оживить її співами гордими?