Бій над Каялою

Вранці небо червонієНаче пє червону кров,Налітають з моря хмариВдарив грім і дощ пішов.

Але військо українськеНе лякається негод.Зранку ворога шукаєІ продовжує поход.

Над Каялою, рікою,Половецьке військо жде…Знов гремить залізна зброя,Степ від тупоту гуде.

Заспівали знову стрілиЗнов забрязкали мечіІ земля укрилась трупомПоловецьку кров пючи.

Наче вітер серед степуРозгулявся Всеволод…Все добув він… памятав лишУкраїну та народ.

На коні з мечем літаєУ шоломі золотім,Де пролине, трупом полеУкривається за ним.

З ранку бій ішов до ночи,З ночи бій до світу йшов…Навкруги лежали трупиІ людська стояла кров.

Бились наші, як не бютьсяНа верхівлях скель орли,Ось, здавалось, залунає:„Перемога! ми взяли!“

Та не стало стріл у війська,Пощербилися шаблі…Без щита рука безсилаОпустилась до землі.

І розбили наше військо,Узяли князів в полонІ ведуть степами бранцівЗа далекий тихий Дон.