Асиміляторам

Пригнути жидів, покоритиВи раді б під ваші права,Йіх мову й закон розорити?…Пусті се, безумні слова.

А знаєте ви, що за силаВ тій мові, в законі тому́?Вона від віків нас водила,Мов стовп огняний через тьму.

Се щит наш від на́пору вражого,Се звязок, що час не порве,В ній Якова, праотця нашогоНезломнеє серце живе.

Той Яков, що в юности свойійВ пустині з Єговою бивсь,Ви знаєте, як він на старістьПеред Фараоном явивсь?

Як Осип у ласці великійОто в Фараона вже став,Тоді Фараон єго батькаПобачити ще забажав.

Прийіхав старий патріарх нашЗ степу к Фараону у двір;Дванадцять верблюдів горбатихШліфований топчуть порфір.

Посеред двора Фараонів,Де сфінкси стояли німі,Сини патріарха розбилиПустинні намети своі.

Щоб Якова к нему прово́дить,Шле цар той міністрів своіх;Говорять старому міністри:„Клонися цареви до ніг!“

Та гордо в весь ріст свій високийМов пальма та випрямивсь вінІ каже: „Лиш Богу одномуЯ звик віддавати поклін.“

І мовили се ФараонуМіністри — той зморщив чолоІ каже одвірє низенькеПокласти в пів росту єго.

„Сюди проведіть патріарха,Тут мусить схилити ся він,І так, хоч і як поневолі,Віддасть міні царський поклін.“

І Якова в царські покоіВели — ішов прямо він скрізь,Аж перед низеньке одвірє…„Туди к Фараону пролізь!“

І бачучи хитрість єгипськуСтарий патріарх зупинивсь…Сміють ся в душі Єгиптяне,Він Богу в душі помоливсь.

І сталось… Свою громовладнуПравицю Єгова простер:Стіну, мов марну павутинуЗ гори аж до долу роздер.

Крізь блискіт і куряву й гуркітСпокійний і прямий, немовТа пальма в степу, патріарх нашПеред Фараона війшов.

А цар затремтів і поблідлийПрипав патріарху до ніг…„Великій твій Бог!“ — він промовив,А більше промовить не міг.

Тямуйтеж сю давнюю повістьВи всі, що хотіли б нагнутьЖидів на новіі закони,Вести на неходжений путь!

Не думайте, що вже послаблаРука, для котроі стінаЗ порфірів шліфованих слабша,Аніж павутина марна!19 сент. 1889.