Стежка
Мерці, що вертаються

Стежка · 5 зупинок

Мерці, що вертаються

У народних віруваннях смерть — не завжди кінець: покійник може повернутися. Етнографи XIX — початку XX ст. записали кілька різних постатей, і Гнатюк у «Знадобах» друкує їх окремими групами. Мрець приходить до своїх — погодувати дитину, порадити вдові, забрати свою шапку — або вертається, бо за ним надто плакали. Покутник просить визволення: його гріх не спокутуваний, і лише жива людина може йому допомогти. Висільника не ховали на цвинтарі, і він не має спокою; утопленик лишається біля виру, де втонув, доки там не втопиться хтось інший. Останній — упир, найгрізніший: з двома душами, що й по смерті ссе кров. Стежка йде від тих, кого шкода, до тих, кого бояться.

Почати
  1. Зупинка 1 Мрець Покійник, що вертається до живих: годує дитину, ходить до вдови, просить свою річ — і щезає, щойно заспівають півні
  2. Зупинка 2 Покутник Душа, що по смерті відбуває покуту на землі за неспокутуваний гріх і чекає, щоб жива людина її визволила
  3. Зупинка 3 Висільник Душа самогубця, що повісився: похований на межі, він не має спокою, ходить вечорами, гойдається на воротях і пустує з кіньми
  4. Зупинка 4 Утопленики Душі потонулих, що місячними ночами сушаться над виром, доки хтось інший не втопиться на їхньому місці
  5. Зупинка 5 Упир Людина з двома душами, що й по смерті встає з могили й «потинає» людей