Висільник

1876 Драгоманов · Розд. V, № 4, с. 66–67 · Сіверщина

Драгоманов: серед мерців, що сходяться на заговини доїдати лишену їм вечерю, приходить і п'яничка, що торік повісився в клуні, — з мотузкою на шиї (див. міф «Мерці на заговинах і Трохим із сохою»).

1900 Грінченко · № 167, с. 131 · Сіверщина

Грінченко, «Із уст народа» (Муравейка на Чернігівщині, запис М. Чудновської): чоловік, що повісився, після похорону став ходити вулицями — іде й співає пісні, а дійшовши до своєї хати, так голосить, що сумно слухати; кажуть, що ходить і його жінка, співає або голосить. Розділ має назву «Завішений не має на тім світі спокою».

1904 Гнатюк · № 249–255, с. 148–153 · Галичина

Гнатюк, «Знадоби», т. 1, розділ про висільників (записи 1902–1903 рр. з Тулова Снятинського повіту, Нужників Бучацького, Сапіжанки й Коропця). Того, хто затягнувся, не ховають на цвинтарі між людьми, а на границі; він ходить вечорами, і хто його побачить, у того волосся стає дубом і відбирає мову, — хіба хтось ударить його «на відлі». Щоб не ходив, від дому до цвинтаря сіють мак: поки визбирує, заспівають кури. Дівчина, що повісилася в ганку, рік щодня гойдалася на воротях, а вночі розхитувала ганок; висільниця, яку бачили вночі на вербі, виявилася горсткою конопель. Велеснівські висільники стягали чоботи з пастухів, паскудили верету й заїздили коня; ідучи до кінців, реготали, а вертаючись — плакали. Висільник у Сапіжанці кидав коней у криницю. Повішеного побратим запросив на весілля, і той прийшов на коровай, а тоді повіз молодого на своє «весілля» (див. міф «Висільник на весіллі»).