Блуд

1872 Чубинський · С. 196 · Волинь

Луцький повіт: «мара» накидає людям на очі невидиму сіть і затьмарює розум, щоб завести людину в небезпечне місце. Грубешівський повіт (Холмщина): мара постала з дитини, чиє ім'я хрещена мати забула й назвала її з власної волі Марою, — відтоді душа тієї дитини ходить світом і плутає людей.

1904 Гнатюк · № 185–196, с. 107–113 · Галичина

Гнатюк, «Знадоби», т. 1, розділ «Блуд» (записи 1902–1903 рр. з Бучацького, Камінецького, Печеніжинського й Дрогобицького повітів). Блуд у подобі жінки водив чоловіка по Вербці до опівночі, завів у рів і так побив, що той наступного дня помер; на дереві сидів, як паня, й показав подорожнім дорогу не в той бік; дика коза водила парубка до перших півнів. Кухарка, якій погас ліхтар, цілу ніч ішла за світлом, що перескакувало з місця на місце, і вранці опинилася під власним тином, нікого не впізнаючи: «то світло водить чоловіка на болота, на води, в ліси, а взимку як зажене, то чоловік замерзне». Блуд не дає впізнати рідного села й поля; господаря цілу ніч водив довкола панської стирти, якій здавалася палацом; наймита — по стодолі, аж той опинився в ячмені; одному показував хрест і ліс, хоч ішов він полем; трьом пастухам — уранці на власному пасовиську. Рятунок — пригадати, якого дня був Святвечір, вивернути сорочку, присісти й проказати «Отче наш» або нагнутися й сказати: «Мені туди дорога».

1912 Гнатюк · С. XXIV–XXV; № 503–538, с. 208–223

Гнатюк за Знадобами: блуд перекидається птахом і манить до багна, озивається за товариша, тручає у воду, водить на пасовиську, довкола стогу, бзини, по городі й навіть на печі; показується жінкою, панем, козою, псом, котом, копицею сіна, світлом, що перескакує з місця на місце. Проти нього треба пригадати день Святвечора й страви, день уродин і хрестин, вивернути сорочку, а хто їде волами — поскидати з них мотузки. Блуд знаний усім слов'янам. У записах № 532–538 (Костільники, Бандрів, Колінки, Теклівка Скалатського повіту, а також слободи Курщини й Вороніжчини) блуд показує жінці на рівній дорозі скелі й прірви, а потім виводить її під чужі вікна; бабу після ярмарку цілу ніч водить селом, ставлячи перед нею то воду, то ліс; оповідачеві з Колінок сонце «сходить» на заході, аж поки він не обернеться довкола себе; матір із дочкою вертаються з хрестин навманя ріллею й ровами, поки не проказують молитву й не бачать під ногами стерню. На слобожанських хуторах кажуть, що «заморочить» того, хто встане опівночі, «як гуляють біси», а розбійників, що вбили поміщика з родиною, «невинні душі» завели на звук дзвону в кручу.