Русалка

1872 Чубинський · С. 207 · Сіверщина

Остерський повіт: русалки — дівчата, що потонули під час купання; живуть на дні ріки в кришталевих палатах, уночі при місяці випливають на берег, хлюпаються й співають; хто почує їхні чарівні звуки, неодмінно підійде, і тоді йому залоскочують до смерті.

1872 Чубинський · С. 207 · Наддніпрянщина

Переяславський повіт: «Неможна купатьця дівчатам на зелені святки»: якщо піде й не візьме в руку полину, залоскочуть русалки. За записом Маркевича (1860): русалки опівночі при місяці виходять голі, у вінках із осоки, розчісують коси й водять танки, а дівчину біля річки питають: «полин чи петрушка?» — на «полин» тікають, на «петрушку» залоскочують і тягнуть у річку.

1872 Чубинський · С. 186

Народний календар (за Маркевичем): на тижні після Духового дня русалки виходять із рік голі, з розпущеним волоссям, плавають при місяці, бігають полями, гойдаються на гілках, ваблять перехожих і залоскотують на смерть, тож люди носять при собі полин. Русалками стають утоплениці й діти, що народилися неживими або померли нехрещеними (цих ще звуть мавками). З клечальної суботи дівчата не виходять у поле поодинці й не купаються, «щоб мавки не залоскотали», носять любисток. Найстрашніші русалки в «зелений четвер» — «русалчин і навський Великдень»: жінки не працюють, а йдучи по воду, спершу кидають туди полин. Десятий понеділок після Великодня святкують на честь русалок: того дня вони дивляться, чи шанує народ їхню пам'ять; тому, хто працює в полі, заважають і насилають на посіви біду, а поля тих, хто святкує, бережуть. Того дня варять страви під відкритим небом і пригощають одне одного, а господині кроплять молоком шлях, яким ходить худоба.

1876 Нечуй-Левицький · С. 46–48

У Нечуя-Левицького русалки — «богині земної води»: живуть громадами, найбільше в Дніпрі, дівчата й діти-семилітки; гойдаються на вербах, сідають на млинові колеса, заплутують сіті й приспівують: «Ух, ух! соломʼяний дух, Мене мати породила, Нехрещену положила». Коли їхні коси обсихають, русалки вмирають. На русальному тижні для них вішають на деревах полотно, рушники й сорочки; хто зустріне русалок у лісі, має кинути їм хустку чи шматок одежі.

1895 Грінченко · Вип. 1, № 81, с. 45 · Слобожанщина

Велика Данилівка Харківського повіту: на «русалчин Великдень» (четвер на Зелених святах) не можна ні їздити в ліс, ні купатися, бо русалки залоскочуть. Одного чоловіка, що їхав лісом, вони мало не залоскотали: «та все такі невеличкі та кучеряві дівчата».

1900 Грінченко · № 145, с. 114 · Сіверщина

Хутір Петрушівка Борзенського повіту (записала Марко Вовчок, 1854): жінка на Зелену неділю пішла глянути на жито й побачила в долині повно маленьких дітей у біленьких сорочечках — вони скакали, плескали в долоні й приспівували, що мати їх нехрещеними поклала. Там само: доньці, яка плакала за старою матірʼю, наснилося, що мати тепер русалка й доглядає малих дітей.

1900 Грінченко · № 146–154, с. 114–118 · Сіверщина

Записи М. Чудновської з Вибель і довколишніх сіл Чернігівського повіту (1898): русалки виходять із жита в білих сорочках, з довгими розпущеними косами, одна тримає книжку; двоє дітей у житі на очах виростають у великих русалок і женуться за жінкою. На Русальний тиждень не можна працювати в полі: на кожній ниві стоїть русалка й хитається на всі боки. Русалки не переступають накресленого довкола людини кола, бояться сокири й батога, гойдаються на гілках, «як на гойдалках», а на перехресті вимагають у чоловіка життя — той пообіцяв їм дитину, і вдома застав її мертвою. Дівчину, що відстала від гурту на Зелену неділю, русалки із зеленими, «як у жаб», очима залоскотали.

1908 Шухевич · С. 282 · Гуцульщина

У гуцулів русалки-люзони — дівчата, що померли до шлюбу, наполовину люди, наполовину риби. Сидячи над водами, особливо на Юрія, Івана й Петра, вигадують пісні, казки й молитви, а люди підслуховують і вчаться від них.

1912 Гнатюк · С. XXVIII–XXIX · Слобожанщина

За записами Іванова (Слобожанщина), які наводить Гнатюк, русалки — діти, що померли нехрещеними; ті, кому мати дала імʼя, виглядають як маленькі дівчатка, безіменні — страшні й безволосі. Живуть у воді, доки їх не збереться «сорок сороків»; тоді іменні йдуть на небо, а безіменні лишаються в воді до страшного суду. Напередодні Купала іменні розкладають біля річки вогонь і скачуть через нього, а безіменні посипають голови попелом, щоб росло волосся. За Грінченком, у русалок зелені, як у жаб, очі.