Утопленики

1872 Чубинський · С. 209 · Поділля

Проскурівський повіт: щомісяця, на молодику, утопленики припливають до того місця, де хто втонув, і купаються при місячному світлі. Утоплеників ховають на цвинтарі, але бояться їх менше, ніж повісельників.

1904 Гнатюк · № 256–264, с. 154–158 · Галичина

Гнатюк, «Знадоби», т. 1, розділ «Висільники і топельники» (записи 1902–1903 рр. з Тулова, Коропця, Стриганців і Кам'янки-Струмилової). Топельник («потоплавник») — завжди білий, показується щомісяця на молодику там, де втопився, і регочеться, як русалка; за людиною він може гнатися лише так далеко, як розливається вода в повень, і зачіпати його не можна. Утоплениця вилізла рибалеві на плечі й їхала на ньому до хати, а через два роки він помер; утоплениця пливла за плотами до перших півнів (див. міф «Утоплениця на плоту»). Топельник приходить до рідних і стукає в двері, показується лошам, що бігає по воді, — і той, хто його бачив, через три тижні тоне на тому місці, — або голим хлопчиком, що вискакує з Бугу грітися на піску й тікає від хреста. Він мовчки тягне парубка до виру й пускає лише від молитви; чіпляється ззаду до воза й обливає водою того, хто його зачепить.

1908 Шухевич · С. 282–283 · Гуцульщина

У гуцулів утопленики — душі тих, хто втопився: місячними ночами вони показуються в білому там, де є вир і де хтось утонув, сушаться при місяці й лишаються там, доки не втопиться хтось інший, — тоді душа утопленика йде до Бога. Вони небезпечні для плотогонів, і на таких місцях ставлять хрести на пересторогу.

1912 Гнатюк · № 675–696, с. 53–60 · Галичина

Гнатюк, «Знадоби», т. 2, вип. 2 (1912), розділ «Потопельники» — записи 1903–1911 рр., найбільше з Наддністрянських сіл Далешева, Бівки, Костільник, Журова, а також із Будзанова, Тростянця, Ходович і зі Слобожанщини (Шебекино Білгородського повіту). Той, хто втопився, обертається конем і ходить уночі, а кого «перейде» чи понюхає, той умре; потопельники купаються й регочуть у Дністрі, бігають поверх води, б'ють по воді, коли рибалка лізе на їхнє місце, вилазять на берег і крекчуть; потопельник тріщить грязюкою й біжить до порому — на вигляд чоловік, але чорний як вугіль і довговолосий; сидить собакою на обмерзлій палі й стрибає під лід; лякає бабу, переходячи їй дорогу з води в воду. Утоплений приходить до своєї худоби й прив'язує її так, що вранці не розв'язати, цілий рік щоночі мучить удову. Уночі, найбільше на новий місяць, потопельники в Дністрі показуються рибою чи людиною, заводять рибалок і кличуть до води тих, хто має втонути. У Будзанові потопельник показався великою рибою, що обернулася конячою головою й виширила зуби, а за кілька днів на тому місці втонув хлопець; рибалки витягли в сітці семилітнього хлопчика, що стрибнув назад у воду. Потопельників і повісельників ховають на роздоріжжі чи на межі, рівно загладжуючи землю, або на окремому місці цвинтаря без дзвонів, бо такий «не щасливий у Бога»; вірять, що там, де на цвинтарі лежить потопельник, б’є град, тому двох утоплених у Хмелеві таємно викопали й кинули в Дністер. Того, кого вода тричі винесла, кажуть, «вода не приймає». Урятована втоплениця з Шебекиного розповідала, що потрапила в гарну хату, де троє господарів у чорних жупанах і високих брилях садовили її до столу й не хотіли відпускати, але її витягли звідти молоді в білому, наче з крильми.