Морські люди

1872 Чубинський · С. 209, 211

Проскурівський повіт: «мемозини» — пів риби, пів жінки, з риб'ячим хвостом замість ніг; співають так, що море перестає хвилюватися, а людина може заслухатися навіки. Літинський: «морські люди» живуть у морях, нижня половина в них риб'яча; морські жінки вродливі й мають чарівний голос, їм приписують усі пісні й казки; підпливають до кораблів і, якщо їх не прогнати пострілами, приспають усіх і перевертають корабель. Грубешівський: морські люди постали тоді, коли фараон гнався за євреями в Червоне море, а вода накрила його з військом; вони складають пісні й «перекладають їх на ноти». Ще один запис: уночі виходять на берег і кого зустрінуть — з'їдають.

1876 Драгоманов · № 2, с. 1 · Запоріжжя

Олександрівський повіт Катеринославської губернії (записав І. Манжура): спіймали якось морського чоловіка, якого важко спіймати, бо хвостом розрізає будь-яку сіть, як пилою; три дні він сидів у шаплику, зігнувшись і витріщивши очі, на вигляд — чоловік, тільки в лусці й з плавцями, як у риби; а коли випустили в море, то пірнав і виринав, гоготів і бив у долоні, але не говорив.

1912 Гнатюк · С. XXIX–XXX

Гнатюк («Морські люди (сирени, люзони, мелюзини)»): за Драгомановим, морські люди — потоплені єгиптяни, що знають, коли буде кінець світу, і бажають його; рибалки якось спіймали морського чоловіка, вкритого лускою, з хвостом, і коли пустили, він радісно пірнав і плескав у долоні. За Шухевичем, у гуцулів люзони — дівчата, що померли до шлюбу, наполовину риби, які на Юрія, Івана й Петра співають над водою пісні, а люди їх підслуховують. Гнатюк уважає ці перекази переважно книжними.