Зорі великі дрижать в оксамитному, чорному небі…

Зорі великі дрижать в оксамитному, чорному небі.

Віти дерев понад ставом, як сіті. Співають женці…

Ноче єдина, дай з чаші твоєї напитись спокою.

Зблизився час, коли серце здригнулось в великій потребі,

В дивній потребі сказати, як глибоко жило й любило…

Падає тінь десь згори. Велетенський, як обрії, птах,

Невисловимости птах розгортає і зго́ртує крила,

В чорнім польоті своїм, понад серцем моїм, понад гаєм,

І понад зоряним шля́хом у синьому небі безкраїм.