Згадка

Був коло моря. Дививсь на дихання крижане.Згадував вечір у опері, коли сиділи поруч.Чому так ясно, блискучо ясно було в ту пору,як вона в душу загляне?

Було так м'яко. Синіли гори. Манили далі.В снігу блукали. На кладовищі вслухались в тишу.А як гуділи обмерзлі віти, як вітер стиха їх заколише,а як бреніло щось в наших грудях в вечірній залі!..

Щось нестерпуче і щось над'ясне, цілком щасливетой день і вечір в душі самотній благословляло.І безліч снігу. І безліч блиску. І безліч дива.Душа притихла і нуд не моле: — мені замало…

9 — І. 917. Владівосток.