Заворожи мені, волхве…
Тарас Шевченко · 1844 (М. С. Щепкину.)
Заворожи мені, волхве,Друже сивоусий!Ти вже серце запечатав,А я — ще боюся...Боюся ще погорілуХату руйнувати,Боюся ще, мій голубе,Серце поховати!...Може, вернеться надіяЗ тією водоюЦілющою, живущою,Дрібною сльозою,Може, вернеться в некритуПустку зимувати,І укриє і нагрієПогорілу хату,І вимете, і вимиє,І світло засвітить;Може, ще раз прокинутьсяМої думи-діти;Може, ще раз пожурюся,З дітками заплачу;Може, ще раз сонце правдиХоч крізь сон побачу!
Встань-же, брате, хоч одури!Скажи, що робити:Чи молитись, чи журитись,Чи тімя розбити?
Видання [бл. 1920] року
Текст за виданням: Кобзарь, Київ — Ляйпціґ: Українська накладня. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Internet Archive.