Засудженим

Як ми можемо жити, сміятись і дихать?Як могли ми чекати — не битись, а спатьВ ніч, коли у в'язниці спокійно і тихоВибиралися вмерти — у шість двадцятьпять.

І коли приволікся заплаканий ранок,Вас покликала смерть у похмурій імлі —А тепер наші душі і топчуть і ранятьВаші кроки останні по зимній землі.

А тепер в кожнім серці пожежу пригаслуРозпалили ви знову — спаливши життя.І, мов гимн урочистий, мов визвольне гасло,Є для нас двох імен нерозривне злиття.

Над могилою вашою тиша і спокій,Та по рідному краю — зловіщі вогні.Піти по слідах ваших скошених кроківРвучко тягнуться сотні окрилених ніг.