Замовкла пісня. Чи ж то їй, свобідній…

Замовкла пісня. Чи ж то йій, свобідній,Золотокрилій пташці тут витати,В тій западни понурій, непривітній,Де чоловік потоптаний, проклятий?

Чи ж йій огидний образ той писати,Як страж встромляє своі лапи мідніВ мою кішеню, чоботи, в посліднійРубець одежі і в послідні шмати?

Тютюн, огонь, папір і оловець,Ось чого власть шукає так пильнейко,Що влізла-б аж в нутро тобі, здаєть ся.

І мовкне пісня. Так і соловейкоВтікає від гнізда, писклят, яєць,Коли людська́ рука йіх доторкнеть ся.

16 сент. 1889.