Юродивий

Во дні фельдфебеля-царяКапра́л Гаври́лович БезрукийТа унтер пяний, Долгорукий,Украйну правили. Добра́Таки чима́ло натворили, —Чима́ло люду оголилиОтсі сатрапи ундіра.А надто стрижений ГавриличЗ своїм єфрейтором малимТа жвавим, на́-лихо лихим,До того люд домуштровали,Що сам фельдфебель дивувалисьІ маршировкою і всім,І »благосклонні пребувалиВсегда к єфрейторам своїм.«А ми дивились і мовчали,Та мовчки чухали чуби́, —Німії, подлії раби,Підніжки царськії, лакеїКапрала пяного! Не вам,Не вам, в мережаній лівреїДонощики і фарисеї,За правду пресвятую статьІ за свобо́ду! Розпинать,А не любить ви вчились брата!О, роде суєтний, проклятий,Коли ти видохнеш? КолиМи діждемо́ся Вашинґто́наЗ нови́м і пра́ведним зако́ном?А діждемо́сь таки колись!

Не сотні вас, а міліониПолян, Дулебів і ДревлянГаврилич гнув во время оно;А вас, моїх святих Киян,І ваших чепурних КиянокОддав своїм прафосам пянимУ наймички́ сатрап капрал, —Вам і байду́же. А між вамиНайшовсь таки якийсь проява,Якийсь дурний ориґінал,Що в морду затопив капрала,Та ще й у церкві, і пропало,Як на собаці. Так-то, так!Найшовсь таки один козакІз міліона свинопасів,Що царство все оголосив:Сатрапа в морду затопивА ви, юро́диві, тим часом,Поки́ нездужає капра́л,Ви огласили юродивимСвятого лицаря! А бивийФельдфебель ваш — Сарданапал,Послав на каторгу святого,А до побитого старогоСатрапа »навсегда« оставсьПреблагосклонним. Більш нічогоНе викроїлося, і драмуГлухими, темними рядамиНа смітник винесли. А я...О, зоре ясная моя!Ведеш мене з тюрми, з неволі,Як раз на смітничок Миколи,І світиш, і гориш над нимОгнем невидимим, святим,Животворящим, а із гноюВстають стовпом передо мноюЙого безбожнії діла...Безбожний царю, творче зла,Правди гонителю жестокий!Чого нако́їв на землі!

А ти, Всеви́дящеє око!Чи ти дивилося з-висока,Як сотнями в кайданах гналиВ Сібір невольників святих,Як мордували, розпиналиІ вішали?! А ти не знало?І ти дивилося на нихІ не осліпло?! Око, око!Не дуже бачиш ти глибоко!Ти спиш в киоті, а царі...Та цур їм, тим царям поганим!Нехай верзуться їм кайдани,А я полину на СібірАж за Байкал; загляну в гори,В вертепи темнії і в нориБез дна глибокії, і вас,Споборники святої волі —Із тьми, із смрада і з неволі,Царям і людям на пока́з,На світ вас виведу на-даліРядами довгими в кайданах...