Єврейська мелодія

Ти не мій! розлучив нас далекий твій край І вродлива чужинка забрала!Ти там може знайшов незаказаний рай, Я-ж без тебе, мов квітка зівяла.

І зостались менї лиш піснї та думки… Ті піснї наші бранцї зложили,Прислухаючись, як край Евфрату-ріки Вавилонськії верби шуміли.

Ті піснї не сьпівались, у днї жалібні Арфи висїли смутно на вітахІ гойдались, неначе журились, сумні, По веселих утрачених лїтах.

На мовчазних устах не лунав тихий спів, Він на крилах думок у пустиню,У зруйноване божеє місто летїв І оплакував рідну сьвятиню:

„Ти в руїнах тепера, єдиний наш храм, Вороги найсьвятїйше сплямили,На твоїм олтарі неправдивим богам Чужоземцї вогонь запалили.

Всї пророки твої від тебе відреклись І левітів немає з тобою.Хто погляне на стїни, величні колись, Покиває сумний головою.

Ти не наш, але вірними будуть тобі На чужинї ізраільські люде, —Що Господь сам обрав за сьвятиню собі, Те до віку сьвятинею буде!“

Милий мій! ти для мене зруйнований храм, Чи я зрадити маю сьвятинї,Через те, що віддана вона ворогам І чужій, неправдивій богинї?

 26/VI. 1896 р.