Якби ви знали, паничі…

Як-би ви знали, паничі,Де люди плачуть живучи,То ви-б іділій не творилиТа марне Бога-б не хвалили,На наші сльози сміючись.

За-що, не знаю, називаютьХатину в гаї тихим раєм:Я в хаті мучився колись,Мої там сльози пролились,Найперші сльози! Я не знаю,Чи єсть у Бога люте зло,Щоб у тій хаті не жило́?А хату раєм називають!

Не називаю її раємТії хатиночки у га́їНад чистим ста́вом, край села:Мене там мати повила́І повиваючи співала,Свою нудьгу переливалаВ свою дитину; в тім гаюУ тій хатині, у раю,Я бачив пекло... Там неволя,Робота тя́жкая, — ніколиІ помолитись не дають.Там матір добрую мою,Ще молодую, у могилуНужда́ та праця положила;Там батько, плачучи́ з дітьми(А ми малі були і голі),Не витерпів лихої долі,Умер на панщині... а миРозлізлися межи людьми,Мов мишенята. Я до школиНосити воду школярам,Брати́ на панщину ходили,Поки́ лоби́ їм поголили,А сестри... Сестри? Горе вам,Мої голу́бки молодії!Для кого в світі живете?Ви в наймах виросли, чужії,У наймах коси побіліють,У наймах, сестри, й умрете́.

Мені аж страшно, як згадаюОтту хатину край села.Такії, Боже наш, ділаМи творимо у нашім раїНа праведній Твоїй земли!Ми в раї пекло розвели́,А в Тебе другого благаєм.З братами тихо живемо,Лани братами оремо́,І їх сльоза́ми поливаєм.А може й те ще... Ні, не знаю,А так здається — сам єси...(Бо без Твоєї, Боже, волі,Ми-б не нуди́лись в раї голі!)А може й сам на небесиСмієшся, батечку, над нами,Та може радишся з панами,Як править миром?! Бо дивись:Он гай зелений похиливсь,А он з-за гаю виглядаєСтавок, неначе полотно,А верби геть по-над ставо́мТихесенько собі купаютьЗелені віти... Правда, рай?А подивися та спитай,Що там твори́ться у тім ра́ї!Звичайне, радість та хвала́Тобі єдиному святому,За дивнії Твої діла́...Оттим-бо й ба! Хвали — нікому,А кров, та сльози, та хула́, —Хула́ всьому́! Ні, ні! НічогоНема святого на земли!Мені здається, що й самогоТебе вже люди прокляли́...