Як би ти знав, як много важить слово…

Як би ти знав, як много важить слово,Одно́ сердечне, теплеє слівце!Глибокі рани серця як чудовоВигоює — як би ти знав отсе!Ти певно б поуз болю і розпукиЗацїпивши уста безмовно не минав,Ти сїяв би слова потїхи і принуки,Мов теплий дощ на спраглі ниви й луки, —Як би ти знав!

Як би ти знав, які глибокі чинить раниОдно сердите, згірднеє слівце,Як чисті душі кривить і поганитьІ троїть на весь вік — як би ти знав отсе!Ти б злість свою неначе пса гризькогоУ найтемнїйший кут душі загнав,Потїх не маючи та співчутя палкого,Ти б хоч докором не ранив нїкого, —Як би ти знав!

Як би ти знав, як много горя криєть сяУ масках радости, байдужости і тьми,Як много лиць, за дня веселих, миєть сяДо подушки горючими слїзми!Ти б зір і слух свій наострив любовюІ в морі слїз незримих поринав,Їх гіркість власною змивав би кровюІ зрозумів весь жах в людському безголовю, —Як би ти знав!

Як би ти знав! Та се знанє предавне;

Відчути треба, серцем зрозуміть.

Що темне для ума, для серця ясне й явне…

І иншим би тобі вказав ся сьвіт.

Ти б серцем ріс. Між бурь житя й трівоги

Була б несхитна, ясна путь твоя.

Як Той, що в бурю йшов по гривах хвиль розлогих,

Так ти б мовляв до всїх плачучих, скорбних, вбогих:

„Не бійте ся! Се я!“