Я не тебе люблю, о, ні…

Я не тебе люблю, о, ні,Моя хистка лілеє,Не оченька твої ясні,Не личенько блідеє.

Не голос твій, що мов дзвінокМою бентежить душу,І не твій хід, що кождий крокВідчути серцем мушу.

Не ті уста, з котрих вже яНе вчую слова ласки,Не вид, в котрім душа твояВидніє вся без маски.

Не стать твою, не скромний стрій,Котрим вона вповита,Не гармонійний вигляд твій,Мов пісня сумовита.

Я не тебе люблю, о, ні,Люблю я власну мрію,Що там у серденьку на дніВід малечку лелію.

Все, що дало мені життя,В красу, перетопляв я,І всю красу, весь жар чуттяНа неї перелляв я.

Вона мій спів, вона мій хліб!Душа моя — аж дивно —До неї наче той поліпПриссалась невідривно.

Усіми нервами прилягМій дух до неї, мила, —І тут вона — аж страх! аж страх!Твій вид мені явила.

Неначе блискавка ярка,Що зразу сліпить очі,Що враз і тішить і ляка,Ніч робить з дня, день з ночі —

Оттак для мене був твій видІ роскішю й ударом;Я чув: тут смерть моя сидить,Краси вповита чаром.

Я чув і з жаху весь тремтівІ роскішю впивався;Від тебе геть тікать хотів,Круг тебе все снувався.

Мов той Іксіон вплетенийУ колесо-катушу,Так рік за роком мучусь я,І біль мою жре душу.

І дармо ліку я шукавНа сю свою хоробу;Кого зрадливий Сфінкс піймав,Не пустить аж до гробу.

Ні, не тебе я так люблю,Люблю я власну мрію!За неї смерть собі зроблю,Від неї одурію.