Оксані К…ко

(На памятъ того, що давно минуло.)

Вітер в гаї нагинаєЛозу і тополю,Лама дуба, котить полемПерекотиполе.Так і доля: того лама,Того нагинає,Мене котить, — а де спинить,І сама не знає!У якому краї мене заховають?Де я прихилюся, на віки засну?Коли нема долі, нема талану,То нікого й кинуть. Ніхто не згадає,Не скаже хоть на сміх: »Нехай спочиває!Тілько його й долі, що рано заснув!...«Чи правда, Оксано, чужа чорнобрива,І ти не згадаєш того сироту,Що в сірій свитині, бувало, щасливий,Як побачить диво — твою красоту;Кого ти без мови, без слова навчилаОчима, душою, серцем розмовлять,З ким ти усміхалась, плакала, журились,Кому ти любили Петруся співать?І ти не згадаєш... Оксано! Оксано!А я й досі плачу і досі журю́сь.Виливаю сльози на мою Маряну —На тебе дивлю́ся, за тебе молю́сь.Згадай-же, Оксано, чужа горнобрива,І сестру Маряну рястом уквітчай,Часом на Петруся усміхнись, щаслива,І хоч так як жарти, колишнє згадай.