Весна

Тече весна й бадьорі сажотруси,мов щиглі, на дахах і мла зелена.Дівчина, що кохає полісмена,співа на площі, де їй серце вкрав,а капельмайстер кучерявих авттримає в білих рукавичках кусеньсонця.

Тече весна й бальончики зелені,немов букети перших мрій хлопячих,колишуться й виплигують із жменіхлопчини, що за ними тихо плаче.

Бояться діти чорних сажотрусів,за ґудзики тримаються завзятоі день зелені тіні в серце труситьі клоняться йому кущі півонійв червоних латах.

Не іскри пелехаті і не квітиз рожевих пін розхлюпаних ногою,метелики, мов пил, спливають роємв калюжі сонця, де купають крила,аж сажа золота усіх прикрила.Від них, як від веселки іскор, світитьзелений кіш весни.

За десять сотиків рябий бальончик,мов юна мрія, смілий і яскравийвтекти забаг із щиглями на сонце,крилату мудрість вітру барвно славить.

Дівчина з оберемком мокрих рожспіває, мов зозуля, тужно й па́лкой над каруселями летючих площ,мов синє срібло, полісменська па́лка.