Вербель

Ось бубон ранку — кругле сонцедо маршу будить вояків.Лопочуть верблі по казармах,весна тріпочеться, мов спів,весна тріпочеться, мов птах,у клітці сірих коридоріві день накреслює свій шляхна мапі неба. Гаснуть зорі,мов очі втомлених коханок.Ось кленів ряд в стобарвній зливі.Весни пожежа підпалила ранокі знову день окриленийі знову день пянливий.

Вітри на кленах грають, мов на мідних трубах,вітри — світанку сурмачі.Дівчатам млосно, болісно і любо,в обіймах мліють ячучи.Пробудяться, розкриють тьмяні очі,почувши верблі, верблі вояків.Це верблі весняні, це верблі у маршрут,та серце схвилював цей спів,нагадуючи верблі смерти.Слова коханців юних і палких,слова, мов гроші, пристрастю протертініміють. Все ж такижиття кипучого нікому не звязати!І кидає весна слова команди,прикази радісні й крилатінестримних перемог, осяяних оман.Стоїть казарма чорним кубом,дуднить під кроками майдані ранок бє у сонця бубон…

22. лютня 1935.