Баляда провулка

Де заламавши руки сині,рятунку кличе ніч намарне,колишуться пяниці й тінібіля кульгавої ліхтарні.

Блакитним квітом похилившись,ліхтарня, мов лілея, вянеі світ недійсний, тільки мишіведуть шевців на місяць пяних.

В корчмі із зорями й дзвінками,де лупії і сажотрусиспівають гимни над склянкамиі славлять ніч і чар спокуси.

Крива ядуха пані смутку,схиляючись до касопорцівобличчям зморщеним, мов губка,фальшиві карти в пальцях корчить.

Оперши лікті у задумі,пливуть на плахтах диму й шумунічного промислу любимціпід лопіт зір у скрипки скринці.

В кублі химер, верзінь, наругипід хлип свічок — тремтливих птахівворожать лупіям папугиі грузнуть в стіл слова, мов цвяхи.

Знечевя плачуть горлорізиі сповідаються горілціі, мов павук, у горло лізезабутий спів подертий в кільця.

Знов сажотруси стягом гимнужиття похвалу залопочуть.Хто це у кухоль знагла гримнув—  —  —  —  —  —  —  —  —  — ?

Чарки, мов птахи, відлітаютьпонад столами, попід стелюлопочуть крилами скляними,дзвінками грають понад синімкущем димів, що корчму стелять.

Зівяла вже зоря останняі місяць теж зівяти мусів,та в черепа розбитій мушлішумить і плеще аж до ранняхор лупіїв і сажотрусів.

30. січня 1936.