Велика подорож

Вибираюся в далеку подорож і рож не дасть мені ніхтой не бажаю ні від кого я нічого й вже ніщо менене лякає, хоч у очі зазирає заздрісно ліхтарень сто,що в вокзалі білім сторожко глядять крізь жовтих шиб пенсне.

Над станційним гамором, мов абажур, наложений склепіння лук.Навкруги байдужі очі й обоятні постаті незнаній кожна з них свій клунок має й кожна з них несе життя свойого вюк.Зі собою тугу заберу свою та радість в чемодані.

Та не знаю, де поїду разом з сірою юрбою тих людей,де нас потяг завезе гойдаючи, немов малих дітей в колисці.Срібні рейки-шпаги, вбиті в обрій; поїзд-кінь в ярмі залізних шлей.Синя далеч хилиться над нами й сонце нам подасть на неба мисці.

А кондуктор, наче ніч, суворий прийде із повагою в купей каже нам оправдати до існування право та нашлет.На банальних лицях пасажирів чудування навкруги тупе,я подам тоді йому своє без ляку серце, як білет.

Кожний день до ланцюга мандрівки раз-у-раз нам додає по ланці,та дарма, дарма стараюся пізнати, де кінець йому,і коли, коли наш поїзд стане, до останньої доїде станціїта спокійно скриню неба з перемучених плечей здійму.