В провалля розпачу, де плив я без весла…
Олександр Олесь В провалля розпачу, де плив я без весла,Знов та прийшла, що вже не раз мене дурила,І знов взяла мене на крилаІ в синє небо понесла…
Повірив я і знов понісся в царство див,Хоч падав я не раз з блакітної пустелі,І груди розбивав об скелі,І роки з ранами ходив…
Надіє, зраднице! Окрасо днів моїх,Ти чуєш в поклику моїм палке благаннє?!Не одури мене в-останнє,Не дай мене другим на сміх!
А схочеш знов мене віддать на глум людський,То підніми мене в краї ясні й таємніІ звідти кинь в безодні темні,І об граніти іх розбий.
Видання 1919 року
Текст за виданням: З журбою радість обнялась…, Київ ; Відень: Дніпросоюз, 1919. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.