У Вільні, городі преславнім…

У Вильні, городі преславнім,Отсе лучи́лося недавно. —Ще був тоді (от як на теНе вбгаю в віршу сього слова!) —Тоді здоровий-прездоровий, —Зробили з його лазарет,А бакалярів розігналиЗа те, що ша́пки не ламалиУ Острій Брамі... Дурня знатьПо по́ходу! Отже назватьЄй-Богу я його не вмію —Того студе́нта — що-ж нам діять?!

То синок був литовськоїГордої графи́ні:І хороше, і багате,І одна дитина,І училось не паничем,І шапку знімалоВ Острій Брамі. Добре було,Та лихо спіткало:Улюбилося сердешне(Було молодеє)У жидівку молодую,Та й дума́ло з нею,Щоб сього не знала матиЗвичайне побратись, —Бо не можна ради дати,Що то за проклята!Мов змальована сиділаДо са́мої ночіПеред вікно́м і втиралаЗаплакані очі, —Бо й вона таки́ любила,І страх як любила!Та на бульвар виходила,І в школу ходилаУсе з батьком, то й не можнаБуло ради дати;І банкир якийсь із ЛюбськаЖидівочку сватав.Що тут на світі робити?Хоч іти топитисьДо Закрету: не хочетьсяБез Жидівки житиСтудентові. А Жид старий —Ніби теє знає —Дочку свою одиначкуВ хаті замикає,Як іде до лавок в-ранці,І найма́ сторо́жу,Стару Рухлю. Ні, небожеРухля не поможе!Уже де вона на світіРоман сей читалаЗ шовковою драбинкою?І Рухля не знала,Може, сама догадалась;Тілько заходиласьТа сплела́ й собі такую,І в-ночі спустиласьДо студента на улицю.І де-б утікати?А вони (звичайне, діти!)Любо цілуватисьКоло воріт заходились.А Жид із на-двору,Мов скажений, вибігаєЗ сокирою. Горе!Горе тобі, стара мати!Нема твого сина:На улиці валяєтьсяУбита дитина,Убитая жидовином.Горе тобі, мати!Жидівочка... (де та силаВзялася в дитяти?!)Вихватила ту сокиру,І батькові в грудиАж по обух вгородила!

Оттаке-то чудоУ тім місті преславному,У тій Вильні сталось.Дивувались довго люди:Де вона сховалась,Жидівочка та гадюча,Що батька убила?А вона в-ночі любенькоВ Вілії втопилась,Бо найшли її в Закре́ті, —Там і поховали.А графиня без дитини,Сердешна, осталась;Поїхала у Рим, кажуть,Та десь опинилась,Та з маркизом якимсь голим,Кажуть, одружилась.Може й брешуть, бо, звичайне,На те вони люди:І вдовицю не забудуть,І тую осудять.