Цехмістер Купер'ян

Облягали Ляхи містоДесь в часї Руїни,Штурмували брами й мури,Підкладали міни.

Боронило ся козацтво,Й міщани не спали,День і ніч гриміли з мурівПушки й самопали.

Але Куперьян цехмістерБув за всїх завзятий,Цеховому товариствуНишком став казати:

„Годї, братця, нам на мурахЯк сичі сидїти,Покажім, що й ми, міщанство,Не Страшкові дїти!

„Вдармо нічю на їх таборЗ крутого байраку!Згиньмо, або тих ЛяшеньківЗотрім на табаку!“

Як згадали, так зробили,Щастила їм доля,І розбили вражу силу,Як пух серед поля.

Радість! Слава! Крик і гомін!Збігають ся в містїШевцї, кравцї, всякі справцї, —Не сто і не двістї.

І витають КуперьянаЗ його воякамиЯк героя, всю дорогуВсипали квітками.

А на площі чорна рада:Взяли всї гадати,Яку б тому КуперьянуНадгороду дати?

Одні кажуть: „Чим він досиБув у нас? Цехмістром!Тепер його за заслугуВиберім бурмістром!“

Другі кажуть: „Що, бурмістром?Ми на се не згожі!Най він буде комендантомВ огневій сторожі“.

Третї кажуть: „Нї, панове,Іншу раду маймо,Куперьяну від нумеруПо дукату даймо!“

„Нї, нї, нї!“ — реве громадаОдностайним хором, —„За геройство гроші брати?Ну, се був би сором!“

Знов незгода, знов гармідер,Сяк і так міркують;Що хто скаже, кличуть: „Славно!“А инші кепкують.

Аж ось вискочив на лавуПузатий бурмістерТай закликав: „Най жиє намКуперьян цехмістер!

„Дав нам Бог такого мужаВорогів розбити,Та не дав нам знать, яку б тоЧесть йому зробити.

„Гроші дати — сором брати,Тай ми-ж бідні люде;На уряд його поставить —Иншим заздро буде.

„Поки він живий між нами,То все нам завада, —Тож панове цехмістрове,Ось моя вам рада:

„Зараз тут його убиймо,На паль посадїмо,По смертиж його оплачмоІ сьвятим зробімо.

„І насиплемо над тїломМогилу високу,Будем поминки справлятиДва рази до року“.

„Славно! Славно! Оттак рада!“Всї враз загукали,А цехмістра КуперьянаНавіть не питали.