Троянди
Богдан-Ігор Антонич Пора троянд спізнилась, сестро,так довго ждали, аж приходить.На милі сонця, світла верствирозміряно і землі й води.
Хоча це світло надто кволе,хоч надто рано й сніг упертий,ощадне сонце й зелень гола,все ж день рясний на чар нестертий.
В крові з троянд умивши руки,під горлиць воркування першеідем, далека, поміж буки,зоря з зорею й серце з серцем.
Видання 1936 року
Текст за виданням: Книга Лева, Львів: Ізмарагд, 1936. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.