Трагедія артистки

То був чудовий місяць май,Цвили вже бзи й троянди…З старої віллї на весь гайПлив голос панни Ванди.Співа до цитри, аж зовсїмЗахрипла з віщих трудів:Цідрім-цім-цім! Цідрім-цім-цім!„Бодай ся когут знудив!“

Ось жнива. Скочно граючиЖенцїв провадить банда,А в віллї не вгаваючиСпіває панна Ванда;Чи день, чи ніч, чи дощ, чи грім,Чи крик сорокопудів…Цідрім-цім-цім! Цідрім-цім-цім!„Бодай ся когут знудив!“

Вже осїнь. Яблока стрясли,Капусту в пень рубаєм,А панна Ванда знай співаУ віллї там під гаєм.Чи в коршмі крик, чи в церкві дзвінЛуна з усїх усюдів, —Цідрім-цім-цім! Цідрім-цім-цім!„Бодай ся когут знудив!“

Потис мороз, вітри ревутьІ снїг поля вкриває;В безлюдній віллї все ще чуть:Бреньчить щось і співає.Блукає голос серед стїнЗахриплий з віщих трудів:Цідрім-цім-цім! Цідрім-цім-цім!„Бодай ся когут знудив!“

Пять день хуртовина ревла,На шестий день ослабла;Всю віллю снїгом замела,І Ванда закоцябла.Та дух її на місцї тімЩо ночи ще марудив:Цідрім-цім-цім! Цідрім-цім-цім!„Бодай ся когут знудив!“

Минуло много, много лїт!Де гай був, нинї зїлля;Заріс кропивою весь слїд,Де та стояла вілля.Та в глупу північ в місцї тімЧуть бренькіт страхопудів:Цідрім-цім-цім! Цідрім-цім-цім!„Бодай ся когут знудив!“

Чого-ж та бідна душенькаНа місцї тім заклята?Чого покутує, немовУбила маму й тата?І чом ту саму пісню всїмНебіжечка співає?Цідрім-цім-цім! Цідрім-цім-цім!Бо иньшої не знає.