Свічка
Богдан-Ігор Антонич 9
СВІЧКА
В малій кімнаті стіни, наче руки,тримають полохливу тишу в жмені.Сіріють тіні просиво-зелені,самітна свічка блимає зо скуки.
Шушукають якісь далекі звуки.А гнотик, в восковім їздець стремені,свої маріння топить дивні, безіменні,мов стеарин, блідим вогнем ошуки.
І тухне, й знов палахкотить ясніше,хоч все заснуло, хоч у сні все дише,хоч палить власне тіло білосрібне,
хоч нищить ніч його все нижче й нижчей ним темряву, мов ґудзиком, застібне.До свічки наше серце є подібне.
Видання 1931 року
Текст за виданням: Привітання життя, Львів: Видавнича спілка «Діло», 1931. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.