Суворий вірш

Не втекти вже, дарма, від жорстоких цих днів,не втекти вже ні в мрію, ні в пісню.Мов фальшива струна, так дзвенить кожний співпід суворих світань весну пізню.

Вже не вирватись більше з затислих обійм,треба глянути дням просто в вічі,хоч навпроти вдаряє скажений прибій,невблаганним нас визовом кличе.

Не сховатись, дарма, в тиху тінь самоти,не закрити долонями зору.Гострий відблиск і відгомін хвиль долетитькрізь імлу, хоч найбільш непрозору.

Не сховатись, дарма, під наметом краси,в чаді п'яному строф кришталевих.Вітре днів, мої власні слова рознеси,на шляхах їх розвій стомилевих!

О, поете, дарма, вже тобі не втекти,треба визнати те, що найгірше:чи самого себе не оббріхуєш тив цих п'янливих, розспіваних віршах?