Слово

… Слово! річ то велика, святая;Слово — то мудрости промінь,Слово — то думка людськая.

По́ки з світо́вої бездниСтало господнє творення готово,Слово до бога в простори неслося,Господь був сам тоді слово.

І — коли бог сотворив усі ди́ва,Землю чудову й небесне склепіння,І над роскошами світа поставивЛюдськую пару, вінець той творіння,

Давши їй душу, безсмертную, вічну,В ту урочистую, хвальную пору, —Словом тоді одрізнив він людинуВід усього безсловесного твору.

Люди ту божую іскру шануюуь,Світиться в їй бо душа чоловіка,Світиться думка людська невмірущаПромінням ясним од віка до віка.

Впали всі горді. величнії храмиГарного, пишного краю Еллади, —Досі пишає чудова, нетліннаЕліннів повість, пісні Іліади.

Кожний народ своє слово шанує,Ширшає думка і ширшає мова,Твори фантазії, мрії, науки,Все зазнача він у гомоні слова.

Кожний народ… Деж України слово?Краю того, що до моря простягся,Степом широким далеко прослався!Де ти, України слово?

По вертепах-степах,По байраках-лугах,Під убогими стріхами хаток,Тебе треба шукать, як шукає пчолаДесь у квітах захований взяток.

По байраках-лугах,По зелених садах,Тихо дівчина „Гриця“ співає,У журливих піснях,У тих чулих словах,З-тиха тугу свою вимовляє…

По вертепах-степах,По байраках-лугах,Проспівав свою пісьню козацькуКозаче́нько, йдучи,Та на Січ несучиСвою голову буйну юнацьку!

На чайках, байдаках,Та на утлих човнах,Сперечалися з гомоном моряСічовії співці,Ті завзяті борці, —З хмар світила вечірняя зо́ря…

По великих містах,По гучних майдана́х,Гомоніла козацкая рада;Гомоніла вона,Розлягалась луна, —Подавалась гетма́нам порада!

По широких шляхах,По тернистих стежках,Кобзарі прохожали сліпіїПо убогих хатах,Степових хуторах,Пісні-дуии співали простії.

Народився кобзар, той новий проводарь,Що підслухав кобзарськую мову,Сміючися, з плачем, свою кобзу торкнув,Зняв у-голос, прилюдно розмову.

Проминуло сто літ від тієї пори,На вік другий уже повертає, —Україна стоїть, на-около зорить,У дітей своїх в голос питає:

— Ви, синове мої! міліони-ж вас є,По широких степах,По зелених гаях,Під убогими стріхами люду, —

Розпочніте лишеньГолосніших пісень,Щоб луна покотилась усюду!Щоб у хатах малихІ в палатах бучних,Мое любеє слово кохали,Щоб юнак молодийІ школярик малий —Храми слова мого будували!