Скрізь плач і стогін, і ридання
Леся Українка Скрізь плач і стогін, і ридання, Несмілі поклики, слабі,На долю марні нарікання І чола схилені в журбі.
Над давнім лихом України Жалкуєм-тужим в кожний час,З плаче́м ждемо́ тії годи́ни, Коли спадуть кайдани з нас.
Ті сльози розтроюдять рани, Загоїтись їм не дадуть.Заржавіють від сліз кайдани, Сами ж ніколи не спадуть!
Нащо́ даремнії скорботи? Назад нема нам воріття!Берімось краще до роботи, Змагаймось за нове життя!
Видання 1892 року
Текст за виданням: На крилах пісень, Львів: Товариство ім. Шевченка, 1892. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.