Схрещення

Об хмару хмара, мов об дошку дошкаударить глухо й небо затріщить.З лопати хмари сиплються дощі,немов пісок дзвінкий. В зелену ложкулистка бере калина дощ, мов юшку,і пє, і пє, мов струмінь щастя жданий,мов бризки сімя, мов росу цілющувідкривши ягід гроно полумяне,як віяло червонопере гроно,аж рветься дощ, як втятий посторонокі вітер звільнений вирує колом.До чорних уст припавши спрагло,мов палиця, у смерч скрутився й колеобличчя наші, наче розкіш нагла.Вузли долонь — у ритміці коханняключі музичні, й ти — ляклива ланя.Не в біблії, не на троянднім ложі,пий бурю плідну і цілющу. Може,землі замало навіть для кохання,хіба зрівнятись з бурею всією!Гей, відходить буря, проспівавши лунко,лиш грім із громом, мов змія з змією,щераз сплелись в останнім поцілунку.Не знаючи віддаш себе всією. Так щож,Ні, не ламай долонь, ні рож.

16. травня 1936.