Скарга терну

Затихло. Птахи більше листя не колишутьі порохно у темряві, мов погляд смерти,свердлить холодним світлом мрячні нетрі лісу,як око в дно життя задивлене уперто.

Краплина крови з рани ночі — це калинималенька ягода між листям червоніє.Мій брате оленю, обидва ми із глини,та ти життя від мене краще розумієш!

Усе, що знаєм: більше зір, як маку зерен,вузли життя, немов вузли пташиних льотів.Щоночі скаржиться рослинним болем терен,що мусів він колись чоло Христа колоти.