Semper tiro

Житє коротке, та безмежна штукаІ незглубиме творче ремесло;Що з разу, бачить ся тобі, булоЛиш опянїнє, забавка, ошука,Те в необнятий розмір уросло,Всю душу, мрії всї твої віссало,Всї сили забира і ще говорить: Мало!

І перед плодом власної уявиСтоїш мов перед божеством яким,І сушиш кров свою йому для слави,І своїх нервів сок, свій мозок перед нимКладеш замісь кадила й страви,І чуєш сам себе рабом його й підданим,Та в серцї шепче щось: Нї, буду твоїм паном.

Не вір сим пошептам! Зрадлива та богиня,Та Муза! Вабить, надить і манить,Щоб виссать „я“ твоє, зробить з тебе начиняСвоїх забагань, дух твій спорожнить.Не вір мельодії, що з струн її звенить:„Ти будеш майстром, будеш паном тонівІ серць володарем і владником мільйонів“.

О, не дури себе, ти молодая ліро!Коли в душі пісень тїснить ся рій,Служи богинї непохитно, щиро,Та панувать над нею і не мрій.Хай спів твій буде запахуще мироВ пиру житя, та сам ти скромно стій:І знай одно — poëta semper tiro.