Русалка

»Породила мене матиВ високих палатах,Та й понесла серед ночіУ Дніпро купати.Купаючи, розмовлялаЗо мною малою:— »Пливи, пливи, моя доню,Дніпром за водою,Та випливи русалкоюЗавтра серед ночі;Я виведу гулять пана,А ти й залоскочеш.Залоскочи, моє серце, —Нехай не смієтьсяНадо мною, молодою;Нехай пє — упєтьсяНе моїми кров-сльозами, —Синьою водоюДніпровою; нехай собіГуляє з дочкою!Пливи-ж, моя єдиная!Хвилі мої, хвилі,Привітайте русалоньку!«І заголосила,Тай побігла. А я собіПлила́ за водою,Поки сестри не зустріли,Не взяли́ з собою.Уже з тиждень, як росту я,З се́страми гуляюО-півночі, та з будинкуБатька виглядаю...А може вже — поєдналасьЗ паном у палатах?Може, знову роскошуєМоя грішна мати?«Тай замовкла, русалонька,В Дніпро поринула,Мов пліточка, а лозинаТихо похитнулась.

Вийшла мати погуляти,Не спиться в палатах;Пана Яна нема домаНі з ким розмовляти.А як прийшла до берега,То й дочку згадала,Нагадала, як купалаІ як примовляла.Та й байдуже́! Пішла собіУ палати спати...Та не дійшла: довело́сяВ Дніпрі ночувати.

Вискочили регочучиДніпрові дівчата,Та до неї: ухопили,Тай й ну лоскотати!»Сестри, сестри, не лоскочіть,Бо се моя мати!«Сестри раді, що піймали,Грались, лоскотали,Поки в вершу не запхали,Та й зареготались...

Одна тілько русалонькаНе зареготалась.